27.05.2025

3 хвилин на читання

В іспанській мові всі іменники мають рід — або чоловічий, або жіночий. Це як вбудоване «він» або «вона» у кожного слова. Ніби дивно, але потім звикаєш. Найпоширеніше правило: слова, що закінчуються на -о, — чоловічого роду (el libro — книга), а на -а — жіночого (la mesa — стіл). Здавалося б, просто? Ага, не завжди! Є купа слів, які ламають систему. Наприклад, el día — день, хоча закінчується на -а. Або la mano — рука, і це жіночий рід, незважаючи на -о. Такі штуки просто запам’ятовуються з часом, не переймайся. А ще рід впливає на артикль — це такі «підказки», які стоять перед словом. El, la, los, las — вони допомагають зрозуміти, якого роду слово і в якому числі. Без них ніяк. До речі, у деяких слів рід може змінюватися залежно від значення. El capital — це гроші, а la capital — столиця. Тобто ніби одне слово, а сенс зовсім інший. Такі фішки роблять іспанську цікавою, хоч і трохи підступною.

Тепер найвеселіше — винятки. Іспанська мова любить підкидати сюрпризи. Наприклад, el día — день, чоловічий рід, хоча закінчується на -а. Або la mano — рука, жіночий рід, попри -о. Просто запам’ятовуємо, бо логіку тут не завжди знайдеш. А ще є іменники, які змінюють рід залежно від значення. Наприклад, el capital — це капітал (гроші), а la capital — столиця. Теж несподівано, так? Окрема тема — неістоти. Вони теж мають рід! Тобто в слова el sofá є “стать”, і вона чоловіча. Чому? Так вирішила мова. Не намагайся сперечатися — просто запам’ятовуй з артиклем і звикай. Поступово почнеш відчувати, де що звучить правильно, а де — ні. Це приходить з практикою.

Слова, які закінчуються на -а, майже завжди жіночого роду. Типу: la casa — дім, la chica — дівчинка, la mesa — стіл. Тут все просто: артикль la — для однини, las — для множини (la amiga → las amigas). Але як і в будь-якій граматиці, є сюрпризи — про це пізніше. Жіночий рід часто стосується понять, предметів і назв, у яких немає біологічної статі, але мова приписала їм «жіночність». Щоб не плутатися, знову порада — вчи іменники одразу з артиклями. Це звучить банально, але реально допомагає. Особливо, якщо ти візуал: підпиши предмети на стікерах і наклей по кімнаті — працює! Ну і, звісно, частіше використовуй — мова приходить через практику, а не теорію.

Якщо слово закінчується на -о — майже напевно це чоловічий рід. Наприклад: el libro — книга, el perro — пес. Такі слова йдуть з артиклем el в однині і los — у множині (el chico → los chicos). Іноді чоловічий рід може бути і в тих слів, що не на -о, як el lápiz — олівець чи el arroz — рис. Це вже нюанси, але загальне правило працює майже завжди. Чоловічий рід часто використовується для позначення предметів, тварин, професій і всього такого. Звикаєш швидко, особливо якщо вчити слова одразу з артиклем — так простіше не плутатися потім. Головне — не зубрити, а чути і бачити в контексті. У серіалах, піснях, застосунках — будь-де. Тоді все стане на свої місця саме собою, без стресу.

В іменників в іспанській мові, як і в нас, є число — однина і множина. Все просто: якщо говоримо про один предмет — це однина (el gato — кіт), якщо про кілька — множина (los gatos — коти). Щоб перетворити слово в множину, найчастіше просто додають -s — наприклад, chico → chicos. Якщо слово закінчується на приголосну, тоді додається -es: papel → papeles. Ну, типу, щоб не було різкого звуку в кінці. А якщо на голосну з наголосом — там вже свої приколи: sofá → sofás. Важливо пам’ятати, що артикль теж змінюється: el → los, la → las. Це як перемикання режиму — не тільки слово, але і вся фраза «перевдягається». Помилки тут не страшні — головне, щоб тебе зрозуміли. А з часом починаєш відчувати, де що ставити, просто на слух. Тренуйся на простих словах, і все піде!

В іспанській мові артиклі — це такі маленькі, але важливі слова, які стоять перед іменниками і одразу дають зрозуміти, про що мова. Є означені (el, la, los, las) і неозначені (un, una, unos, unas). Означені — це коли ми говоримо про щось конкретне: el coche — та сама машина. А неозначені — коли просто “якась” штука: un coche — якась машина, без уточнень. Артикль завжди повинен збігатися з іменником за родом і числом. Тобто якщо слово жіночого роду і в однині — ставимо la. Наприклад: la mesa. Якщо множина — las mesas. Те саме з чоловічим родом: el libro, los libros. Без артикля в іспанській звучить, ніби щось не те: або не закінчив думку, або просто не вчив граматику. Іноді здається, що артиклі — це зайве, але насправді вони допомагають швидше зрозуміти зміст. Тому вчи іменники одразу з ними — це прискорює прогрес і робить мову природнішою. Ну і звучить крутіше, згоден?

Власні іменники — це імена. Унікальні назви людей, міст, країн, компаній тощо. Наприклад: España, María, Amazon. Вони завжди пишуться з великої літери, навіть у середині речення. Це як позначка: “ось це — особливе”. А от загальні — це все інше: звичайні назви предметів, професій, явищ. Наприклад: ciudad — місто, niña — дівчинка, profesor — викладач. Вони позначають цілу категорію, а не конкретну річ. Простими словами: perro — загальне, а Pluto — власне. Різниця в унікальності. Все як у житті — ім’я і просто “хтось”. Головне — пам’ятати, що власні імена в іспанській, як і в нас, завжди з великої літери. Це знак поваги до унікальності.

Цей тип поділу — один із найпростіших. В іспанській мові істотні іменники — це люди, тварини, загалом усе, що живе і може рухатися самостійно. Наприклад: el niño — хлопчик, el perro — пес, la profesora — викладачка. Вони ніби мають власну волю. А от неістотні — це предмети, явища, їжа, речі, які самі по собі нічого не роблять: la silla — стілець, el reloj — годинник, el agua — вода. Здається, просто, але іноді можна заплутатися, якщо предмет оживлений «за змістом». Наприклад, персонаж у казці може бути неістотним у реальності (наприклад, чайник), але в контексті поводитися як жива істота. Але в граматиці він усе одно залишиться неістотним.

В іспанській, як і в українській, іменники бувають конкретні й абстрактні. Конкретні — це те, що можна потримати, побачити або хоча б уявити. Типу: el coche — машина, la mesa — стіл, el gato — кіт. Тобто реальні, відчутні речі. З ними все просто. А от абстрактні — це вже про відчуття, ідеї та емоції. Наприклад: la felicidad — щастя, el miedo — страх, la justicia — справедливість. Помацати їх не можна, але вони існують. Абстрактні слова часто зустрічаються в мовленні, особливо коли говоримо про почуття або описуємо, що відбувається «всередині». Щоб не плутатись: якщо ти можеш це покласти в рюкзак або побачити в кімнаті — це конкретне. Якщо ні — швидше за все, абстрактне. Головне — не зубрити, а розуміти за змістом. Тоді все само запам’ятається.

В іспанській мові іменники поділяються не лише за родом і числом, але й за значенням. Це трохи теорії, але якщо пояснити нормально — все стане зрозуміло. Отже, є конкретні іменники — це все, що можна побачити, потримати або хоча б уявити. Наприклад: mesa (стіл), libro (книга), gato (кіт). Все логічно. Потім йдуть абстрактні. Це те, що не можна помацати: amor (любов), libertad (свобода), miedo (страх). Такі штуки ніби не видимі, але в мові їх повно, особливо коли говориш про почуття або думки. Далі — збірні. Це коли одне слово позначає групу. Наприклад, gente — люди, equipo — команда. Хоча слово в однині, за змістом воно про багатьох. Є ще речовинні іменники, типу agua (вода), arroz (рис). Вони позначають масу, а не окремий предмет. Ну і останнє — істоти та неістоти. El niño — істота, el reloj — ні. Це впливає на узгодження слів і артиклів у деяких випадках. Запам’ятовувати все не обов’язково одразу, але розуміти, до якого типу належить слово, реально допомагає — особливо коли вчишся будувати фрази, описувати щось або перекладати тексти. Все приходить через практику!

Коли вчиш іспанські іменники, помилки — це нормально. Головне — не панікувати і знати, де найчастіше помиляються новачки. Ось топ проблем і кілька лайфхаків. Перша — рід слів. Багато хто думає: -о — значить чоловічий, -а — жіночий. А потім трапляється el día або la mano, і мозок вибухає. Запам’ятовуй такі винятки одразу разом з артиклем. Не día, а el día. Це рятує. Друга помилка — пропуск артикля. Українською ми часто кажемо просто “дім” або “кішка”, а в іспанській без el чи la наче чогось бракує. Тож одразу вчи слова з артиклем — як з напарником. Третє — плутанина у множині. Наприклад, papel — не papels, а papeles. Якщо слово закінчується на приголосну — додавай -es, а не просто -s. І стеж за наголосом — sofá стає sofás, а не sofaes (так, і таке буває). Порада: не зубри списки, а вчи слова в контексті. Читай, слухай, дивись серіали — і все буде набагато простіше. І ще: помилки — це нормально. Головне — робити висновки і рухатися далі. А граматика сама підтягнеться, коли почнеш говорити й писати частіше.

Хочеш справді розібратися з іспанськими іменниками — без зубріння і нудних правил? Тоді ось тобі прості вправи, які допоможуть усе закріпити. Їх можна робити в будь-якому порядку, навіть у метро дорогою на пари.
Вправа 1: Артиклі та рід
Візьми 10 слів іспанською і підпиши до кожного правильний артикль. Наприклад: libro → el libro, casa → la casa. Потім зміни їх на множину: los libros, las casas. Головне — роби це подумки або на папірці щодня. Це працює!
Вправа 2: Вгадай рід за закінченням
Склади список слів на -о та -а, спробуй визначити рід. Потім перевір у словнику. Якщо трапиться підступ, як el día — одразу додавай у “чорний список винятків”.
Вправа 3: Живі категорії
Вибери 5 іменників і розподіли їх за типами: конкретні, абстрактні, істотні тощо. Наприклад: niño — конкретне й істотне, amor — абстрактне. Можеш зробити у вигляді таблиці або просто на слух — як зручно.
Вправа 4: Іспанська навколо тебе
Підпиши предмети у своїй кімнаті іспанськими словами. Варіант для лінивих — подумки проговорюй: “ось la lámpara, а поруч el escritorio”. Повторюй щодня — і вуаля, слова самі лізуть у голову.
Найголовніше — не боятися помилятися. Граматика — це не про ідеал, а про навичку. Чим частіше практикуєшся, тим природніше все звучить. І так, якщо вийде проговорювати вголос — взагалі вогонь!