05.05.2025

3 хвилин на читання

Коли мова заходить про країни, де німецька — офіційна або одна з офіційних мов, список виявляється не таким вже й коротким. Першою, звісно, спадає на думку Німеччина — тут усе очевидно. Це країна, де мова не просто офіційна, а основа всієї державної машини, культури, освіти, економіки. Без німецької в Німеччині не відбувається нічого — ні на рівні повсякденного спілкування, ні на рівні державної бюрократії. Але кордони впливу мови не закінчуються на межах Німеччини. Австрія — ще одна країна, де німецька — державна. Тут вона звучить усюди: на вулицях Відня, в університетських аудиторіях Граца, в держустановах і судах. Причому, що важливо, австрійський варіант німецької — зі своїми особливостями, акцентами, навіть лексикою. Це не діалект, але все ж — відмінності є. Швейцарія складніша: там німецька — одна з чотирьох офіційних. Разом із французькою, італійською та ретороманською. Але за кількістю мовців — вона явно домінує. У німецькомовних кантонах — а їх чимало — ця мова звучить у школах, бізнесі, ЗМІ. Цікаво, що в побуті швейцарці часто говорять діалектами, які не завжди зрозумілі навіть німцям. А от письмово — той самий стандартний німецький. Ліхтенштейн — маленьке князівство, де німецька — єдина офіційна. Там усе простіше: одна мова — і жодних альтернатив. Люксембург — особливий випадок. Три мови мають офіційний статус: французька, люксембурзька і німецька. Причому кожна з них виконує свою функцію. Німецька тут важлива передусім як мова преси, освіти, частково — адміністрування. Вона існує паралельно з іншими й доповнює їх. А тепер — Південний Тіроль. Формально це Італія, але фактично — німецька там захищена і активно використовується. Таблички двома мовами, школи, дитсадки, навіть право на німецьку в судах — усе це прописано в законі. І, що важливо, місцеві жителі справді говорять нею. Не як іноземною, а як рідною. Також не можна забувати про регіони і меншини в інших країнах. Німецька, хоч і не має там офіційного статусу, досі зберігається в окремих громадах. Угорщина, Румунія, Польща, Чехія — скрізь є місця, де німецькою продовжують говорити вдома, де її вчать діти, де вона не забута. Ці спільноти — живе нагадування про масштабність німецької мовної культури. Тобто німецька мова як державна і офіційна — це не тільки Німеччина. Це цілий пояс культурного й історичного впливу, де мова виконує важливу роль в ідентичності, управлінні, комунікації. І хоча масштаби різні, суть одна — німецька залишається мовою, яка звучить, використовується, живе. Не лише в столицях, але й у гірських селах, університетах, редакціях, у звичайному житті людей, для яких вона — частина самих себе.

Німецька мова не завжди звучить як державна. У низці країн вона зберігається в іншому статусі — як мова меншин, здебільшого історичних, переселенських громад, чия культура вкоренилася в тих чи інших регіонах ще в минулі століття. Це не питання офіційних указів, а радше питання живої пам’яті, традиції, впертості поколінь, які продовжують говорити німецькою — хай і не так, як у Берліні чи Відні. Угорщина — один із таких прикладів. Тут є компактні німецькі громади, особливо на заході країни, де в побуті досі використовують німецькі діалекти. Шкільне навчання іноді підтримується двома мовами, а місцеві свята — з виразним німецьким відтінком. У Румунії ситуація схожа. Німецькі громади — особливо трансильванські сакси та шваби — не просто зберігали мову, вони століттями будували навколо неї цілу автономну культурну систему. Зараз цих людей стало менше, але мова ще звучить у селах, у родинах, у церковному житті. Польща — окрема історія. Верхня Сілезія, Опольське воєводство — тут німецька мова живе в домівках, іноді викладається в школах, а деякі села офіційно двомовні. Це мова, якою дідусі розповідають онукам історії, мова, що звучить у старих піснях, у діалозі з минулим. Чехія — меншою мірою, але й тут у прикордонних районах, особливо на півдні, можна зустріти людей, для яких німецька — це частина родинної ідентичності. У Словаччині, Словенії, навіть на півдні Бразилії та в Намібії (!) збереглися німецькомовні громади, хоч і невеликі, але досі стійкі. У цих регіонах поширення німецької мови не підпадає під державні рамки. Це радше про стійкість культури, про те, як мова тримається завдяки внутрішній силі громади, попри тиск ззовні. Часто йдеться вже не про академічну німецьку, а про діалекти, які самі по собі є окремим культурним кодом. Вони звучать інакше, в них чути час, відлуння інших мов, регіональних впливів. Проте — це німецька. Жива, справжня, хоч і неформальна. Хто говорить німецькою в таких місцях? Люди, для яких вона — не просто засіб спілкування, а частина родової пам’яті. Там, де немає законів, що захищають мову, залишається лише родина, громада і традиція. І саме вони, як не дивно, часто виявляються міцнішими за будь-який указ.

Коли ми говоримо про німецьку мову, то найчастіше уявляємо сувору Німеччину або, в кращому разі, Австрію з її віденським шармом. Але якщо копнути глибше, з’ясовується багато цікавого. Поширення німецької мови — це не тільки карти Європи і перелік країн, де вона офіційна. Воно набагато ширше і заплутаніше. Наприклад, дивовижно, але німецька тривалий час була мовою науки. До середини XX століття значна частина наукової літератури, особливо з фізики та хімії, виходила саме німецькою. І якщо ви відкривали старі підручники — могли це помітити. Більше того, в багатьох країнах Східної Європи досі є професори, здатні читати нею професійні тексти без словника. А чи знали ви, що німецька — друга за поширеністю рідна мова в Європі? Тобто за кількістю людей, для яких вона — перша й основна, вона поступається лише російській. І це не рахуючи тих, хто вивчає її як другу. А таких — десятки мільйонів. Особливо в Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, але й у Нідерландах, Скандинавії — німецьку вивчають не з моди, а тому що вона досі важлива: і для роботи, і для навчання, і просто для розуміння сусідів. Карта поширення німецької мови подекуди дивує: у Намібії німецька — не офіційна, але досі залишається живою. Там є школи, де нею викладають, газети, радіостанції. Це — спадок колоніального минулого, але мова, як бачимо, пережила саму епоху. Або візьмемо Бразилію — на півдні країни є цілі міста, де на вулицях можна почути німецьку мову, хай і з домішкою португальського акценту. Це нащадки емігрантів, і вони зберігають мову як частину своєї ідентичності. Цікаво і те, що діалекти німецької мови можуть радикально відрізнятися. Баварець може не зрозуміти швейцарця, а швейцарець — тірольця. Деякі діалекти настільки архаїчні, що лінгвісти збирають їх як фольклор. Але що дивно — у побуті вони живі. Особливо в сільській місцевості. Хто говорить німецькою мовою сьогодні? Не лише ті, для кого вона рідна. Німецьку вивчають як другу мову школярі, студенти, дипломати, інженери. Це мова, яка поєднує минуле й сучасність. Мова, яку продовжують вивчати, навіть якщо її офіційного статусу в країні немає. Бо вона корисна, багата, логічна — і, чого вже там, звучить красиво. Це все й робить її не просто мовою Європи, а чимось більшим — культурним кодом, мостом між поколіннями, регіонами й навіть континентами.

У сучасному світі, де міжнародне спілкування стало частиною повсякденності — і в роботі, і в навчанні, і в культурі — німецька мова відіграє далеко не останню роль. Хоча вона і не належить до числа офіційних мов ООН, її значення важко переоцінити, особливо в контексті європейського простору. Німеччина — економічний локомотив Європи, а Австрія, Швейцарія і Люксембург — важливі політичні й фінансові центри. Це автоматично робить німецьку корисною, а часто й необхідною в міжнародному середовищі. Німецьку як другу мову вивчають мільйони — і це не лише школярі. Бізнесмени, інженери, юристи, лікарі, наукові співробітники — для багатьох знання німецької стає інструментом доступу до важливої інформації, партнерств, нових ринків. Поширення німецької мови в професійних колах особливо помітне в технічних і медичних сферах, де німецькомовна література залишається авторитетною. У Євросоюзі вона займає одне з провідних місць: за кількістю носіїв у ЄС — це мова номер один. А отже, під час переговорів, міжнародних конференцій або транскордонних проєктів її часто використовують без офіційного примусу — просто тому, що вона працює. У низці країн німецька мова в різних формах стала елементом культурного капіталу — знаком рівня, освіти, серйозності. Хто говорить німецькою мовою за межами Німеччини? Ті, хто хоче йти далі: навчатися у вишах Німеччини й Австрії, співпрацювати зі швейцарськими компаніями, читати першоджерела без перекладу. У цьому сенсі німецька перестає бути просто національною мовою. Вона стає ключем, який відкриває конкретні двері — від стажування до міжнародного тендера.