14.11.2024

3 хвилин на читання

Утворення інфінітива в німецькій мові відносно просте. Як правило, дієслова в інфінітиві закінчуються на -en або -n. Наприклад, такі дієслова, як «machen» (робити), «sehen» (бачити), «gehen» (йти) утворюють інфінітив, додаючи закінчення -en. Деякі дієслова можуть мати форму із закінченням -n, наприклад «sein» (бути) або «tun» (робити).
Важливо зазначити, що інфінітив не змінюється за особами та числами, як це відбувається з дієсловами у дієвідмінюванні. Наприклад, у реченні «Ich gehe» (Я йду) дієслово «gehen» змінюється за особою та числом, а в інфінітивній формі воно залишається незмінним - «gehen». Також потрібно враховувати, що деякі сильні та неправильні дієслова можуть змінювати корінь під час відмінювання (наприклад, «fahren» - «fährt» у 3-й особі однини), але в інфінітиві форма залишається однаковою.

Інфінітив у німецькій мові вживається в різних ситуаціях. Він слугує для вираження загальної дії, яка не пов'язана з конкретним часом або особою. Наприклад, з інфінітивом будуються конструкції з модальними дієсловами: «Ich kann schwimmen» (Я можу плавати), “Sie will reisen” (Вона хоче подорожувати). Також інфінітив використовується в інших випадках, наприклад, після дієслів, що виражають намір, бажання або необхідність, а також у реченнях із конструкціями, де дія ще не відбулася, але тільки планується.

У німецькій мові часто використовується частка zu, яка ставиться перед інфінітивом, щоб утворити певні конструкції. Zu допомагає показати, що дія ще не відбулася, але запланована або очікується. Наприклад, «Ich habe vor, zu lernen» (Я збираюся вчитися).
Найчастіше zu використовується після дієслів руху та дієслів, які описують наміри або плани. Наприклад: «Ich habe angefangen, zu lesen» (Я почав читати), “Er hört auf, zu rauchen” (Він перестає курити). Також частка zu ставиться після деяких дієслів, таких як «bitten» (просити), «hoffen» (сподіватися), «versuchen» (намагатися): «Ich versuche, zu schlafen» (Я намагаюся спати).

Інфінітив може використовуватися і без частки zu. Це трапляється в певних випадках, особливо з модальними дієсловами, такими як «können» (могти), «wollen» (хотіти), «sollen» (повинен), «dürfen» (дозволено), «möchten» (хотів би). Наприклад:
«Ich kann schwimmen» (Я вмію плавати).
«Du darfst gehen» (Тобі дозволено піти).
«Sie will nach Hause gehen» (Вона хоче піти додому).
Це правило стосується і конструкцій із дієсловами, які виражають необхідність або обов'язок, наприклад, «müssen» (повинен): «Ich muss arbeiten» (Мені потрібно працювати). У таких випадках інфінітив завжди вживається без zu.
Також інфінітив без zu використовується після дієслів руху або перехідних дієслів, коли вони позначають напрямок дії. Наприклад: «Er geht einkaufen» (Він іде за покупками), “Wir fahren nach Hause” (Ми їдемо додому). Тут частка zu не потрібна, бо дієслова руху завжди вживаються з інфінітивом без zu.

У німецькій мові є й складні форми інфінітива, які складаються з інфінітива та допоміжних дієслів. Ці форми часто використовуються для вираження дії, яка має відбутися в майбутньому або яка вже завершилася. Наприклад, інфінітив може поєднуватися з дієсловами haben (мати) або sein (бути), щоб утворити перфект або майбутні часи.
Infinitiv + haben - наприклад, «Ich hoffe, es gemacht zu haben» (Я сподіваюся, що зробив це).
Infinitiv + sein - наприклад, «Er ist gekommen, um zu helfen» (Він прийшов, щоб допомогти).
Ці конструкції допомагають передати, що дія не просто відбувається, а має певні тимчасові або логічні зв'язки з іншими подіями в минулому, теперішньому чи майбутньому.